Легенда про троїстих музик

 від Марії Ч.

Про свою троїсту музику гуцули створили поетичну легенду… Три легені — скрипаль, цимбаліст та сопілкар — закохалися у дівчину. Вибираючи собі нареченого, дівчина запропонувала їм принародно змагатись у грі: чиє виконання народ визнає найліпшим — за того вийде заміж.

Кожний легінь грав на своєму інструменті найулюбленішу мелодію. Та ж виконання було таким майстерним, що жодний не одержав переваги. Тоді дівчина звеліла кожному зіграти одну й ту ж пісню, — але й цього разу не розсудили найкращого…

Залишилося останнє — грати легіням разом. Та від сумісної гри народилася нечувана досі, чарівна музика і народ вирішив — не слід розлучати легінів.

А музику ту назвали ТРОЇСТОЮ МУЗИКОЮ…

Троїсті музики - найбільш поширений в українському народі вид ансамблю. Його наявність є, практично у всіх регіонах України. Виходячи з назви, ансамбль складається з трьох виконавців. У класичному вигляді, це – скрипаль, цимбаліст та бубнист. У центральних областях України, замість цимбалів, часто використовується басоля (різновид віолончелі).

Троїсті музики мають досить солідну за віком історію. Писемні згадки про нього зустрічаються наприкінці XVIII і на початку XIX сторіч. Потім їх також називали "капелистами".

Не дивлячись на ці записи, є всі підстави вважати, що ансамбль троїстої музики виник у народі ще раніше. Спричинилося це завдяки народному ляльковому театру „Вертеп”, зародження якого відносять до XVI ст. Як відомо, все вертепне видовисько супроводилось музикою (кантами та народними танцями). Народні танці, як правило, виконувались на скрипці. Не викликає сумніву, що власник „Вертепу” був зацікавлений у тому, щоб привернути увагу до цього видовиська-дійства якомога більше людей, тобто, представників найрізноманітніших прошарків тодішнього суспільства. „Вертеп” дивилися всі, у тому числі, люди заможні, поміщики тощо. В Зузку з цим виникла потреба посилити музичний супровід видовиська. Оскільки, під час вистави співали канти на чотири голоси, то цей спів не міг бути нескінченно акапельним. Тим паче, що у світській частині „Вертепу”, завжди була потреба у музиці танцювального, рухливого характеру. Одна скрипка (що була невід’ємною частиною „Вертепу” із цим завданням справитися не могла. Отож ймовірно, сюди додавалися цимбали, басоля і бубон. Якщо урахувати той факт, що вже у сімнадцятому столітті в Україні у поміщиків існували невеликі оркестри, то можна дійти до висновку, що зародження народного інструментального ансамблю „Троїста музика” варто віднести до кінця шістнадцятого чи початку сімнадцятого століть.

Про троїсту музику згадується в народних піснях: Як випив я горілочки, то вже я упився: „Заграй мені, капелиста, щоб я не журився! Маю плуга, маю рало, маю, що потрібно. Заграй мені, капелиста, не так дрібно січки. Заграй мені, капелиста, все по старосвітські.

Вперше звернув належну увагу на троїсту музику М. Лисенко в 1874 році. В одній із своїх праць він пише: „Нарешті, п’єси суто танцювального характеру виконуються спеціальною грою на скрипці, цимбалах, з додатком ударного інструменту, бубні, і становлять так звану в народі „Троїсту музику”. Інструментальний ансамбль у такому складі зберігся в західних областях України і до наших часів, а, подекуди й розповсюдився по інших регіонах України.

Постійними інструментами троїстої музики слід вважати скрипку й бубон. Цимбали часто-густо підмінялися іншими інструментами. Так, наприклад, замість цимбалів супровід могла виконувати друга скрипка. На Полтавщині замість цимбалів вводили басолю (віолончель). Після 2-ї світової війни в народі з’явилося дуже багато трофейних акордеонів, які почали вводити у склад троїстих музик замість громіздких і проблемних у перевозі по гірській місцевості цимбалів. Ансамбль від того ставав більш мобільним, хоча акордеон за своїм тембром не завжди добре зливався зі скрипкою. Баян за своїми якостями пасував до того краще. Тут якість виконання залежала повністю від слуху і художнього смаку виконавців.

Досить своєрідно й цікаво протікає творча і виконавча робота ансамблю. Для репетицій чи вивчення нових п’єс інколи збираються зимовими вечорами у когось з учасників ансамблю. Під час таких репетицій беруться до уваги побажання всіх його учасників. Творча ініціатива учасника ансамблю нічим не обмежується за винятком виконання загальних виконавчих вимог. У троїстих музиках, які є представниками імпровізаторської музики, диктату навіть з боку найавторитетнішого виконавця не може бути за своєю природою. Тому його поради приймаються беззастережно лише тоді, коли той, чи інший виконавець відчуває в тому художню потребу. Коли ж виникає суперечка, вона завжди ліквідується практичною перевіркою, живим звучанням ансамблю.